Участь колективу студії "Софійність" у творчому вечорі С.Жуковського відбулася на запрошення Донецького будинку працівників культури.
У зустрічі брали участь народні артисти України Аверченко В.П. (режисер Донецького театру опери та балету), Коробко А.М., Шендель В.С. (викладачі Донецької музичної академії), лауреат Міжнародного конкурсу Симонова О.М. (викладач муз. академії) та ін. На одній сцені з професійними працівниками культури виступили студенти ДонНТУ студії "Софійність" з літературною композицією за поезією С.Жуковського.
Станіслав Віталійович Жуковський
Студенти ДонНТУ студії "Софійність": С.Березуцька (ФГіУВ), Д.Клімов (ФМІ), Г.Лапигіна (КІТА), Я.Купцова (ФЕХТ):
Клімов Д. (ФМІ):
- Багата і щедра на літературні таланти Донецька земля. Вона стала колискою для багатьох письменників: Григорія Кривди і Павла Байдебури, Володимира Сосюри і Бориса Радєвича, Всеволода Гаршина і Микити Шаповала, Миколи Рибалки і Григорія Чернявського та багатьох-багатьох інших.
І серед них славне ім'я відомого поета-лірика, поета-пісняра Станіслава Віталійовича Жуковського, якому нещодавно виповнилося 70 років від дня народження.
Березуцька С. (ФГіУВ):
- Тут виріс я і вперше покохав,
Тут довелося труд мені пізнати.
І спів колосся й тихий шепіт трав
Мене учила розрізняти мати.
Тут серед тиші вихлюпну слова
І почуття, і думи сокровенні…
Мій рідний край, як пісня степова,
Що кличе й кличе в простори зелені
*
В степу далеке марево
Спливає, наче сон.
Небес блакитне маєво
І сивий терикон.
Отут розправив плечі я,
Як України син.
Донеччино, Донеччино,
Земний тобі уклін.
Г. Лапигіна (КІТА):
- Поза всі життєві відволікання Станіслав Віталійович віддає своє серце і хист палкому, ніжному поетичному слову. Його поезія зіткана з блакитних небес Донеччини і з щебету її дібров та ланів.
Летять вітри,
Неначе дикі коні,
Збивають роси зоряні із трав,
Де у степу завмерли терикони,
Під золотавим сполохом заграв…
Стою, немов закоханий хлопчина,
Ясним сріблом цвіте на скронях час.
Земля батьків - вишнева Україна,
І в ній, немов перлина, мій Донбас!
*
Донбас. Копри і терикони.
Так я писав у юні дні.
Призивно цокали вагони,
В мартенах дибились вогні.
Був шлях важкий мій і солоний…
Та відкриття він принесе:
Що не копри й не терикони -
Донбас -
Це люди над усе!
*
Зоря, немов свіча, над ставом…
Завмерли верби молоді.
Блищить проміння золотаве
На теплій, стишеній воді.
А короп скинеться ліниво -
По ній розходяться круги.
І ти сприймаєш це, як диво,
Що додає тобі снаги.
І знову спокоєм все дише,
В ясну занурене блакить…
Й така стоїть у світі тиша,
Що чуть, як серце стукотить.
Я. Купцова (ФЕХТ):
- Поезія Станіслава Віталійовича надзвичайно різнотемна. У значній частині своїх творів Він пише про любов: любов до рідної землі, до нас, своїх сучасників і, звичайно ж, до жінки.
Я дні свої у ніжність переллю:
До жінки, до землі і до зірниці.
І висію слова, як у ріллю
Кладуть зерно натруджені правиці.
Хай проростуть вони рясним зелом,
Заквітнуть, як світанки барвінкові.
Зігріті непідробленим теплом,
Немов моє освідчення в любові.
У кожному його творі бажання поділитися найпотаємнішими думками, відкрити серце, розповісти про свої почуття.
Жагучого, палкого почуття,
Повір, я не віддам нікому.
Якщо любов для когось - каяття.
Для мене - світ високого огрому.
*
Існує в світі білому любов,
Вона не сонцем сяє на вершині.
Але від неї молодіє кров
І виростають крила лебедині.
Студенти ДонНТУ студії "Софійність": Г. Лапигіна (КІТА), Я Купцова (ФЕХТ) з народною артисткою України А. Коробко та головним режисером театру опери та балету В. Аверченком і композитором С. Мамоновим.
*
Вона, як музика правічна,
Мене хвилює знов і знов.
Завжди вона, завжди незвична
Моя негаснуча любов.
В душі запалює пожежі
І мрій висвітлює зірки.
Вона безбожна і безмежна,
Вона, як течія ріки.
*
Вона підкорює свідомість -
Проси її чи не проси,
І відкриває загадковість
Твоєї грішної краси.
*
Кохання - це не білий сад квітучий,
В якому поселився супокій.
Воно скоріше полум'я пекуче,
Що підіймає вгору вітровій.
Кохання - це не просто споглядання
Краси, якою сниш ти і живеш.
Воно і справді все-таки страждання,
На котре добровільно ти ідеш.
*
Говорять, що любов не знає віку:
І в двадцять п'ять і в п'ятдесят вона
Візьме і світ затьмарить чоловіку,
Немов яка всесильна сатана.
Ну, що ж, бува. Судить не будем строго,
Та знають люди ще із давнини:
У двадцять п'ять - любов таки від Бога,
А в п'ятдесят - то вже від сатани.
*
Самородок - так ми говоримо про шматок чистого золота, знайденого у природі. Самородок - так називають і людину з вродженим великим талантом, засіяним чистим, золотим зерном своїх образів. Поезія була б не можлива, якби її не зрощували такі самородки, як Станіслав Віталійович.
Я весь у вічнім плинові життя,
Сягає глибше мудрості коріння.
І кожний день - велике відкриття,
І кожна ніч - як спалах озоріння.
До нас, своїх сучасників, спрямовані слова-поради поета:
Не розлюби своєї мрії,
Круті стежки не обмини;
Не розлюби свого кохання,
У світ широкий ідучи,
Не розлюби своєї мови,
В якій не будеш стороні;
Не розлюби землі своєї
Повік землі не розлюби.
На закінчення зустрічі студенти побажали митцю міцного здоров'я, щастя, радості та невичерпної наснаги на ниві поетичної творчості.
БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА
Станіслав Віталійович Жуковський народився 18 липня 1938 року в м.Севастополі. Середню освіту здобув на Кіровоградщині в селі Рівному. Після школи вступив до Єнакіївського технічного училища, набув спеціальність помічника машиніста паровоза. Служив у Балтійському і Північному флотах.
По закінченню служби повернувся на Донеччину, працював помічником і машиністом паровоза на Єнакіївському металургійному заводі. Згодом перейшов на журналістську роботу, навчаючись заочно на факультеті журналістики Київського державного університету. У різні роки працював у періодичних виданнях Єнакієвого та Донецька.
З 1974 по 1982 роки обіймав посаду редактора і старшого редактора суспільно-політичної літератури видавництва "Донбас". У 1981 році поета прийняли до Спілки письменників України.
Довгий час працював в апараті Донецької письменницької організації відповідальним секретарем. З січня 2001 року - голова ради цієї творчої Спілки.
С.Жуковський - автор поетичних збірок "Прагнення краси", "На перехрестях долі", "Вітер часу", "Заповідний степ", "Освідчення в любові", "Сонцецвіт", та збірки пісень у співавторстві "Калинова вода". В 1993 році він став лауреатом обласної премії ім. В.Сосюри.
Використана література:
1. Жуковський С. Межа. Вибрані поезії. Донецьк, 2003.
2. Романько В. Освідчення в любові Станіслава Жуковського. Літ.-крит.нарис. ж-л "Донбас". Донецьк, 2001.
|
