Українська літературна вітальня Клуб поезії Культурно-просвітницька інформація Історія створення центру Співпраця


Головна Студентська студія 'Софійність' Календар визначних і знаменних дат на 2007 рік в Україні
"Ти обранець своєї Землі, маєш дар і святу нагороду"
(Творчий вечір В. Павловського,
члена Національної Спілки письменників України,
доцента кафедри електричних станцій ДонНТУ)


     На електротехнічному факультеті ДонНТУ відбувся творчий вечір Віталія Андрійовича Павловського.





      Павловський В.А.,член Національної Спілки письменників України, доцент кафедри електричних станцій ДонНТУ







     Віталій Андрійович за фахом інженер-енергетик. Та поза всі наукові і викладацькі перепони, різні життєві відволікання він віддає своє серце і хист поетичному слову, оспівуючи рідну землю, говорить про життя, про себе, про нас, його сучасників.
     Поезія Віталія Андрійовича надзвичайно різнотемна. Зокрема, у низці його творів зображена унікальна і неповторна природа нашої Землі. У будь-яку пору року вона чарує своїми барвами і дарунками. А в деяких творах Віталія Андрійовича гостро звучать екологічні проблеми.

     У творчому вечорі взяв участь колектив студії "Софійність" у складі:
     - Березуцька Світлана (ФГУВ),
     - Варданян Олена та лауреат Всеукраїнського конкурсу у жанрі "Художнє слово"
     - Клімов Дмитро (ФМІ),
     - Черкасов Дмитро (ФМетФ),
     - Купцова Яна та
     - Бабухіна Христина (ФЕХТ),
     - Лапигіна Ганна (ФКІТА)
     - Луговська Інна (ЕТФ).
     До уваги присутніх колектив представив поетичний віночок, складений за творами Віталія Павловського, у яких оспівується диво і таємниця, вічність і нескінченість нашого довкілля.








     Д. Клімов (ФМІ):
     - Отож весна! З нею приходить нове життя і пишність у природі. З'являються перші проліски, у повітрі віє теплом, дерева наливаються соками і вкриваються ніжними листочками.











О.Варданян (ФМІ):
- Весно красна, весно мила,
Дай мені чарівні крила,
Підійми, де синь-блакить,
Де спів жайвора тремтить!
Одари лани квітками,
Гай - зеленими гілками,
Землю напої теплом,
Як дитину молоком!
*
У блакитнім чистім небі -
Цяточка сіренька.
- Яка дивна Божа пташка! -
Каже мені ненька -
Сипле зернями на поле
Пісеньку сріблясту,
Людям радісно віщує
Добробут і щастя!

      - А яке розкішне літо, висвітлене в творах Віталія Андрійовича з бездонним небом серед світлого сонячного дня!

     С.Березуцька (ФГУВ):

Чародійні мелодії літа!
Гай калиновий лунко співа.
- Скільки жити нам, стільки любити? -
Долітають зозулі слова.
Зустрічає зоря нас ранкова, -
Зупинити б, затримати час!
Соловей свою пісню раптово
Починає натхненно для нас.
*
Горнулись до каменя хвилі ласкаво,
Іскрився на сонці пісок,
І небо високе цвіло величаво -
Й були ми до Бога за крок.
А потім гроза налетіла раптово,
Ми бігли по полю крізь грім.
І серце нестримне натхненно чудово
Злилося із серцем твоїм.
*
Край балки, проводжаючи потоки,
Петрів-батіг сміється синьооко.
І коси розпустила ковила,
Радіючи, що злива відгула.
На землю спокій дивовижний ліг,
І небо стало, як Петрів-батіг.
*
Затихло все біля ставка,
На луках, у зеленім гаї.
Вже лепетуха-осока
З калиною не розмовляє.
Та хто це там не засина? -
По греблі їжачок гуляє, -
Пильнує у дуплі сова,
І щука карасів лякає.
*
Розгорнулося небо в зірках
Таємниче, глибоке без краю.
Де яріє Чумацький шлях,
Побратимів одвічних шукаю.
Замовкли співи голосисті,
Садок укрився тихо сном.
І ніч в пахучому намисті
Стоїть до ранку за вікном.
*
Теплого літа чарівність,
Сад за вікном спочиває.
В шибу стукає північ,
Скрип - хтось вікно відчиняє.
Постать дівоча майнула,
Віти її заховали…
Промені місяця чулі
Ніжно росу цілували.
     - А ось заграли фарбами осені переліски й поля.
     З глибини лісу озивається ніжною флейтою вітерець, чується тріск гілки, стрекіт сороки, шелестять золотаві листочки.
Х.Бабухіна (ФЕХТ):

Ще сонце теплом семи струн
Старається землю зігріти.
Біліє в балці буркун,
Бажає продовжити літо.
*
Спить рілля, що руки натрудила,
Гай уже притих, чекає снів.
Над землею аж до небосхилу
Затихає журавлиний спів.
Листя пожовтілими словами
Ніби хоче втішити мене.
Вітер у задумі табунами
Сиві кураї кудись жене…
*
Уже не грають хвилі волошкові,
Уже на зиму хилиться комиш,
І тільки ти, калинонько казкова,
На березі пустельному стоїш.
І тільки ти чекаєш, виглядаєш
Весни прозорість, літа буйно-квіт,
І спалахом надії зігріваєш
Цей берег, річку і схололий світ.



*
Останню малину збираю в стакан -
Дари пожовтілого літа.
А пам'яті хвилі, мов телеекран,
вертають моє пережите.
Малина від мене потроху тіка,
Вже сад обіймає смеркання, -
Остання малина солодка й гірка,
Як перше й останнє кохання.
*
Покрила сад щедротна позолота,
Не видно за гілками верховіть…
Давно його покинула робота,
Лиш тихий сум, як марево стоїть.
*
Над річкою осінь шукає
Помешкання тепле своє.
Покірливо лист опадає,
Що вітер пронизливий б'є.
Задумались верби похилі
І гай опустілий блідий.
Сидить на козацькій могилі
Самітній орел степовий.
Ген-ген, скільки оком обняти
Пейзаж невиразний, сумний,
Полів монотонні квадрати
Лежать у зажурі німій.

     - З кожним днем вечори стають все довшими, а ночі - безкінечними. Починаються перші приморозки, вітер дужчає, насуваються снігові хмари, посипав сніжок, Прийшла зима.

     Я.Купцова (ФЕХТ):
Сипле за вікнами сніг,
Сад укриваючи.
Мій замітає поріг,
Втоми не знаючи.
Линуть сніжинки пухкі,
Тихо спускаються.
Може то душі людські
З неба вертаються.

Ми з батьком їхали по дрова
В лісок по свіжому льодку.
Пора ховалась вечорова
В багряному чагарнику.
Нас полонила дивна тиша,
Немов живе кудись пішло.
Он заєць підпис нам залишив,
Пусте косулине кубло.
Зима наповнювала осінь.
Пропах живицею візок.
Запорошило батьку вуса,
На скроні ліг мені сніжок.
*
Зима, красуня білокрила,
Снігами землю ніжно вкрила.
В степах наморені лани
Засумували до весни,
Сади притихли невеселі,
І холод бродить по оселі.
*
Зима навкруги, ген-та-ген сніг та степ.
Небеса білим пухом покриті.
Серед степу - один я, мов перст.
Чорна крапочка
В білому світі.

     - Дійсно природа нашої Землі надзвичайно мальовнича і щедра. Проте останнім часом живеться нашій Землі надзвичайно важко. Скільки ран на ній залишають люди: засмічені ріки та моря,
поріділі ліси, спотворені цезієм та іншими хімічними речовинами землі, насичене отруйними парами повітря.
     Екологія. Вона падає на людські голови мільйонами цифр. Кожна цифра - це хвороба, вимерлий вид, забруднене місто. Цифри забуваються, залишається враження.

     Лапигіна Г. (ФКІТА):
      Віталію Андрійовичу! Ви гостро відчуваєте біль та стогін землі нашої і проникливо висвітлюєте її почуття в своїй поезії.



На шостій частині світу,
Батьків забувши заповіти,
Собори нищили підряд,
Не озираючись назад.
А для добробуту народу
Був план приборкати природу:
Вели ми з ріками війну
Та піднімали цілину.
Природу - майже підкорили,
А що нащадкам залишили.




*
В долині виблискують річки сліди -
Порізана стрічка тоненька води.
Колись повноводною гордо тікла,
Тепер Вовча-річка зветься мала.
Над нею - дорога… Понурий асфальт
Біжить у замріяну даль.
А вище - ажурні, величні стовби -
Прикмети сучасні електродоби.
Звисає літак, на посадку іде,
Несе за собою сміття руде.
Чекає на нього аеродром…
Людину в пейзажі я бачу кругом…
*
Коли потоками спливли
Сніги безповоротні,
Тюльпани в балці зацвіли
Дитинно безтурботні.
Бринів їх радосяйний спів,
Як золота прикраса,
Їх розсипала для степів
Красуня Агрімпаса.
Та люди з міста принесли
В степи лайки брутальні,
В мішках тюльпани відвезли
На торги привокзальні.
На тротуари клали їх,
Поспішно роздягали,
І, як невільниць молодих,
Поштучно продавали.
*
Вже селища шахтарського немає,
Духмяний рідний степ за балкою померк,
Де бігали колись, ядучий пил гуляє,-
Гримить і день і ніч машинами кар'єр.
Скажи, куди піти, кому тепер вклонитись?
Порожньо, пусто, дико навкруги.
А спомин мій… За що він має зачепитись
І де ковтнути щедрої снаги?
Вже селища шахтарського немає,
Духмяний рідний степ за балкою померк.
Де бігали колись, - ядучий пил гуляє, -
Панує над усім безжалісний кар'єр.
*
У клаптика поля загублений сон.
Спокою ні миті не знає.
Ліворуч на нього повзе терикон,
Праворуч - шосе налітає.
І давить на клаптик біда з двох боків -
Минуле, майбутнє тривожне.
Він менше дарує уже колосків,
Ковтаючи пил придорожній.
*
Бульдозер смітник загортає,
А целофан біліє скрізь.
Край нірки ховрашок співає,
Як хороше було колись.
А зараз - дні настали дивні,
Людей все менше на ланах.
Десь заробляють по дві гривні,
Хто чим торгуючи в містах.
Бульдозер смітник загортає,
А целофан біліє скрізь.
Останній ховрашок співає,
Як хороше було колись.
*
Ніщо не проходить безслідно,
Насильство поглиблює слід:
В село пограбоване рідне
Везу на гостинець я хліб.

     - На такі печальній ноті не будемо завершувати свій виступ, бо сподіваємося, що завдяки нашим спільним зусиллям із фахівцями-екологами будуть вічно квітнути сади на нашій землі, народжуватимуться здорові діти, курликатимуть журавлі, весна змінюватиме зиму, все живе дихатиме чистим повітрям, питиме чисту воду.

     Клімов Д. (ФМІ):
     - І Ви, Віталію Андрійовичу, у своїй поезії будете оспівувати кучеряві верби, що схиляються над широкими чистими річками, червоні грона калини та мальви.

Коли для тебе,
мій далекий брате,
настане час
планету вибирати,
свою стареньку,
милу, дорогу,
перед якою
завше ми в боргу,
ти приголубиш,
і дитинства плин
перенесе,
де жде чебрець, полин.
Згадай же поля
весняного спів,
де радість праці
першу ти зустрів.
Таночок місяця
на листях яворів,
кохання шепіт,
що тебе зігрів.
Згадай про все,
О мій далекий брате,
коли планету
станеш вибирати!

     На закінчення зустрічі студенти побажали Віталію Андрійовичу міцного здоров'я та успіхів на ниві поетичної творчості, а В.Павловський прочитав нові твори, які ще не опубліковані.
     Фото напам'ять. Колектив студії "Софійність" з В.Павловським та зам. декана ЕТФ Шлєпньовим С.В.

© Укладач : Добровольська Лузя Юхимівна (директор центру культури "Софійність") тел. 301-07-65
© Центр інформаційно-комп'ютерних технологій Донецького національного технічного університету
E-mail: